Зміст лекції 1. Радіаційно небезпечні технології та об’єкти ядерно-паливного циклу У 1996 році виповнилося 100 років з часу відкриття А.Беккерелем явища радіоактивності, яке А.Ейнштейн назвав найбільшою революційною силою технічного процесу з тих пір, як доісторична людина відкрила вогонь. Проте добре відомо, що технічний прогрес, з одного боку, приносить користь, а з іншого – певну небезпеку. Ядерна енергетика бере свій початок з першої в світі ядерної електростанції, яка була споруджена в колишньому СРСР під керівництвом І.В.Курчатова і введена в експлуатацію 27 червня 1954 року (м. Обнінськ Калузької обл.). За станом на кінець 1998 року в 33 країнах світу на атомних електростанціях працювало 440 ядерних енергетичних реакторів загальною потужністю 352,814 ГВт і 40 реакторів загальною потужністю 31 ГВт ще будувалися. В 1996 році, за даними МАГАТЕ, на долю атомної енергетики припадало 18% загального виробництва електроенергії. Це перевищує обсяг усієї електроенергії, виробленої у світі всіма типами електростанцій за 1969 рік. Значних темпів розвитку ядерна енергетика набула за часів колишнього СРСР. Так, кожні 5 років загальна потужність радянських АЕС подвоювалась. Сьогодні в Україні працює 4 АЕС, які забезпечують понад 40% валового виробництва електроенергії в країні. Такий бурхливий розвиток атомної енергетики зумовлений перш за все економічними чинниками. Після першої нафтової кризи 70-их років багато країн побачили в атомній енергетиці надійне джерело енергозабезпечення. В колишньому СРСР розвиток атомної енергетики був зумовлений віддаленістю вугільних шахт і нафтових родовищ від основних споживачів електроенергії. Україна, де відсутні великі нафто-газові родовища, а вугілля, яке добувається в східних регіонах з великих глибин і має велику собівартість, навряд, чи колись зможе відмовитись від атомної енергетики як досить стабільного енергоджерела. Крім економічних, існують також екологічні причини. Теплові електростанції є найпотужнішими джерелами надходження в атмосферу вуглекислого газу, оксидів сірки та азоту. Крім того, вони самі є джерелами радіоактивного забруднення довкілля. Так, теплова електростанція середньої потужності (1 млн. кВт/год) за рік споживає 4-5 млн. тонн вугілля, в якому містяться певні концентрації радіонуклідів: урану – 1-2,5 г/т вугілля, технецію – 2-5 г/т вугілля. Про перспективність атомної енергетики в нашій країні свідчить Указ Президента України №64/94 від 23 лютого 1994 року “Про невідкладні заходи щодо розвитку атомної енергетики та формування ядерно-паливного циклу в Україні”. Але серед техногенних джерел надзвичайних ситуацій і аварій1 найбільшу небезпеку за тяжкістю ушкоджень, масштабами та тривалістю дії ушкоджуючих факторів є радіаційні катастрофи. Необхідно також враховувати і те, що майже всі АЕС розташовані в досить густонаселених районах. Так, в 30-и  км зонах кожної Європейської АЕС проживає близько 100-150 тис. населення. За час існування ядерної енергетики виникло більше 300 значимих аварій, їх наслідки в основному не виходили за межі самих ядерних об’єктів. Проте були випадки, коли наслідки аварій носили поширений і навіть глобальний характер. Враховуючи потенційну небезпеку ядерних об’єктів для навколишнього середовища, оволодіння основами знань про атомну енергетику, ядерні аварії та їх наслідки необхідне фахівцям різних професійних груп, включаючи і медичних працівників. Радіаційно небезпечні технології та об’єкти ядерно-паливного циклу Поняття “ядерно-паливний цикл” характеризує послідовність операцій з радіоактивними матеріалами, що використовуються в ядерній енергетиці, і складається з таких технологічних процесів і відповідних їм об’єктів, як: видобування, подрібнення і концентрування уранової руди – уранові рудники, збагачувальні фабрики; вилучення урану із уранової руди та його збагачення ізотопом з масовим числом 235 – радіохімічні підприємства; перетворення урану в паливо і виготовлення термовиділяючих паливних елементів (твелів) – підприємст...